ЗМІСТ
Злочини проти здоров'я .. 4
1.1. Загальна характеристика злочинів проти здоров'я. 4
1.2. Умисне заподіяння середньої тяжкості шкоди здоров'ю (ст.112УК) 9
1.3. Заподіяння тяжкого або середньої тяжкості шкоди здоров'ю в стані афекту (ст. 113 КК) 11
1.4. Спричинення тяжкої шкоди здоров'ю при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин (ст. 114 КК) 11
1.5. Умисне заподіяння легкої шкоди здоров'ю (ст. 115 КК) 12
1.6. Побої (ст. 116 КК) 13
1.7. Катування (ст. 117 КК) 14
1.8. Заподіяння тяжкого або середньої тяжкості шкоди здоров'ю через необережність (ст. 118 КК) 15
1.9. Погроза вбивством або заподіянням тяжкої шкоди здоров'ю (ст.119УК) 16
1.10. Примушування до вилучення органів або тканин людини для трансплантації (ст. 120 КК) 17
1.11. Зараження венеричною хворобою (ст. 121 КК) 18
1.12. Зараження ВІЛ-інфекцією (ст. 122УК) 19
1.13. Незаконне проведення аборту (ст. 123 КК) 20
1.14. Ненадання допомоги хворому (ст. 124 КК) 23
1.15. Залишення в небезпеці (ст. 125 КК) 25
Література .. 27
Визначення виду шкоди проводиться відповідно до Правил судово-медичної експертизи тяжкості шкоди здоров'ю, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я Російської Федерації № 407 від 10 грудня 1996
Під шкодою здоров'ю розуміють або тілесні ушкодження, тобто порушення анатомічної цілості органів і тканин, або їх фізіологічних функцій, або захворювання або патологічні стани, що виникли в результаті дії різних факторів зовнішнього середовища: механічних, фізичних, хімічних, біологічних, психічних.
Тривалість розладу здоров'я визначають за тривалістю тимчасової втрати працездатності (тимчасової непрацездатності). При експертизі тяжкості шкоди здоров'ю враховують як тимчасову, так і стійку втрату працездатності.
З судово-медичної точки зору стійкою слід вважати втрату загальної непрацездатності або при определившемся кінець, або при тривалості розладу здоров'я понад 120 днів.
До злочинів проти здоров'я КК також відносить: погрозу вбивством або заподіянням тяжкої шкоди здоров'ю (ст. 119), примус до вилучення органів або тканин для трансплантації (ст. 120), зараження венеричною хворобою (ст. 121), зараження ВІЛ-інфекцією (ст . 122), незаконне проведення аборту (ст. 123), ненадання допомоги хворому (ст. 124) і залишення в небезпеці (ст. 125).
Безпосереднім об'єктом цієї групи злочинів є здоров'я людини.
Умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю (ст. 111 КК)
Об'єктивна сторона цього злочину виражається в діянні, заподіяна тяжка шкода здоров'ю, небезпечний для життя людини, або що призвів за собою втрату зору, мови, слуху або будь-якого органу або втрату органом його функцій, переривання вагітності, психічний розлад, захворювання наркоманією або токсикоманією, або виразився в незабутнє спотворення особи, або викликав значну стійку втрату загальної працездатності не менш ніж на одну третину або свідомо для винного повну втрату професійної працездатності. Відповідно до Правил судово-медичної експертизи тяжкості шкоди здоров'ю небезпечним для життя шкодою здоров'ю можуть бути як тілесні ушкодження, так і захворювання та патологічні стани.
Небезпечними для життя ушкодженнями є ушкодження, які за своїм характером створюють загрозу для життя потерпілого і можуть привести його до смерті.
До небезпечних для життя ушкоджень належать, зокрема, наступні:
проникаючі поранення черепа, у тому числі і без ушкодження головного мозку;
відкриті і закриті переломи кісток склепіння та основи черепа, за винятком переломів кісток лицьового скелета та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа;
проникаючі поранення хребта, в тому числі й без ушкодження спинного мозку;
вивихи шийних хребців;
поранення, проникаючі в просвіт глотки, гортані, трахеї, стравоходу, а також пошкодження щитовидної залози і вилочкової залози;
поранення грудної клітки, що проникають в плевральну порожнину, порожнину перикарду або в клітковину середостіння, в тому числі і без ушкодження внутрішніх органів;
поранення живота, проникаюче в порожнину очеревини;
поранення, проникаючі в порожнину сечового міхура або кишечнику (за винятком нижньої третини прямої кишки);
відкриті поранення органів заочеревинного простору (нирок, наднирників, підшлункової залози);
відкриті переломи довгих трубчастих кісток - плечової, стегнової і великогомілкової, відкриті пошкодження тазостегнового і колінного суглобів;
пошкодження великої кровоносної судини;
термічні опіки третього-четвертого ступеня з площею ураження понад 15% поверхні тіла; опіки третього ступеня понад 20% поверхні тіла; опіки другого ступеня, що перевищують 30% поверхні тіла.
Не є небезпечним для життя шкодою здоров'ю, тяжким за наслідками, є:
шкоду здоров'ю, призводить до втрати зору, під якою розуміють повну стійку сліпоту на обидва ока або такий стан, коли є зниження зору до гостроти зору 0,04 і нижче (рахунок пальців на відстані 2 м і до світловідчуття). Втрата зору на одне око являє собою втрату органом його функцій і відноситься до тяжкої шкоди здоров'ю. Втрата одного очного яблука представляє собою втрату органу. Втрата сліпого ока кваліфікується за тривалості розладу здоров'я;
шкоду здоров'ю, призводить до втрати мови, під якою розуміють втрату можливості висловлювати свої думки членороздільні звуками, зрозумілими оточуючим, або в результаті втрати голосу;
шкоду здоров'ю, приводить до втрати слуху, під якою розуміють повну глухоту чи таке необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3-5 см від вушної раковини. Втрата слуху на одне вухо, як втрата органом його функцій, відноситься до тяжкої шкоди здоров'ю.
Втрата будь-якого органу або втрата органом його функцій, під якими слід розуміти:
втрату руки, ноги, тобто відокремлення їх від тулуба чи втрату ними функцій (параліч або інший стан, який виключає їх діяльність). Втрату найбільш важливою у функціональному відношенні частини кінцівки (кисті, стопи) прирівнюють до втрати руки або ноги. Крім того, втрата кисті або стопи тягне за собою стійку втрату працездатності більше однієї третини і за цією ознакою також відноситься до тяжкої шкоди здоров'ю;
ушкодження статевих органів, що супроводжуються втратою продуктивної здатності, під якою розуміють втрату здатності до злягання, зачаття, виношування і народженню дітей;
втрату одного яєчка, що є втратою органу.
Встановлення незабутнє знівечення обличчя не входить до компетенції судово-медичного експерта, так як це поняття не є медичним. Експерт дає висновок, ізгладімо або незгладимо нехірургічними методами заподіяне ушкодження. А спотворює або не спотворює це пошкодження обличчя, вирішує суд. Якщо суд прийде до висновку, що ушкодження надає особі (і тільки особі) відштовхуючий, потворний, потворний вигляд, він може зробити і відповідний висновок.
Розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою загальної працездатності не менш ніж на одну третину, має місце тоді, коли загальна працездатність втрачена постійно або на невизначений термін у розмірі 33% і більше.
Під загальною працездатністю розуміється здатність до виконання будь-некваліфікованої роботи.
Заподіянням тяжкої шкоди здоров'ю є і заподіяння ушкодження, що спричинило завідомо для винного повну втрату професійної працездатності.
Тяжка шкода здоров'ю може бути заподіяна і перериванням
вагітності, незалежно від її тривалості, якщо воно не пов'язане з індивідуальними особливостями організму, а коштує в прямому причинному зв'язку з пошкодженням.
Ознакою тяжкого шкоди здоров'ю є і психічний розлад. Його діагностика, причинний зв'язок з отриманою травмою і оцінка ступеня тяжкості виробляються експертом.
Тяжким шкодою здоров'ю визнається і захворювання наркоманією або токсикоманією. Це захворювання могло бути викликано, наприклад, застосуванням при вчиненні злочину наркотичних чи токсичних речовин або, наприклад, насильницьким введенням наркотичних речовин в організм потерпілого.
Злочин має матеріальний склад, закінчено з моменту заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу, прямого або непрямого. Винний усвідомлює, що посягає на здоров'я потерпілого, передбачає можливість чи неминучість заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю у вигляді одного з зазначених вище наслідків і бажає їх (при прямому умислі) або не бажає, але свідомо допускає ці наслідки або ставиться до них байдуже (при непрямому умислі).
Суб'єкт злочину, передбаченого ст. 111 КК, - особа, яка досягла чотирнадцяти років.
У ч. 2 ст. 111 КК передбачений кваліфікований склад злочину. Він має місце тоді, коли умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю потерпілого вчинено:
а) щодо особи або його близьких у зв'язку зі здійсненням даною особою службової діяльності або виконанням громадського обов'язку;
б) з особливою жорстокістю, знущанням або муками для потерпілого, а так само щодо особи, яка завідомо для винного перебуває в безпорадному стані;
в) загальнонебезпечним способом;
г) за наймом;
д) з хуліганських мотивів;
е) з мотивів національної, расової, релігійної ненависті чи ворожнечі;
ж) з метою використання органів або тканин потерпілого.
У ч. 3 ст. 111 КК передбачено вчинення цього злочину (викладеного в ч. 1 або у ч. 2 цієї статті), якщо воно вчинене за особливо кваліфікуючих обставин:
а) групою осіб, групою осіб за попередньою змовою або організованою групою;
б) щодо двох або більше осіб;
В) неодноразово або особою, яка раніше вчинила вбивство, передбачене ст. 105 Кримінального кодексу.
Характеристика кваліфікуючих ознак, передбачених у ч. 2 і ч. 3 ст. 111 КК, збігається з характеристикою цих же ознак, передбачених у ч. 2 ст. 105 КК, при аналізі складу якої і розкривалося їх зміст.
У ч. 4 ст. 111 КК передбачений також особливо кваліфікований вид цього злочину: умисне спричинення тяжкої шкоди потерпілому, що призвело з необережності його смерть. В якості прикладу можна навести випадок, коли винний з метою незабутнє знівечення обличчя потерпілої завдав їй бритвою кілька ножових поранень особи. Потерпіла померла від великої втрати крові. Винний тут тяжка шкода здоров'ю заподіяв навмисне, а по відношенню до факту заподіяння смерті вина була необережною, тобто він не передбачав можливості настання смерті від своїх дій, хоча повинен був і міг передбачити. Таким чином, цей вид злочину має дві форми вини.
Ознаками шкоди здоров'ю середньої тяжкості є:
відсутність небезпеки для життя;
відсутність наслідків, зазначених у ч. 1 ст. 111 КК;
тривалий розлад здоров'я;
значна стійка втрата загальної працездатності менш як на одну третину.
Під тривалим розладом здоров'я слід розуміти тимчасову втрату працездатності тривалістю понад три тижні (більше 21 дня).
Під значною стійкою втратою працездатності менш як на одну третину слід розуміти стійку втрату загальної працездатності від 10 до 30%.
У ч. 2 ст. 112 КК передбачений кваліфікуючу вид цього злочину, то саме діяння, вчинене:
а) щодо двох або більше осіб;
б) стосовно особи або його близьких у зв'язку зі здійсненням даною особою службової діяльності або виконанням громадського обов'язку;
в) з особливою жорстокістю, знущанням, а також муками для потерпілого, а так само щодо особи, яка завідомо для винного перебуває в безпорадному стані;
г) групою осіб, групою осіб за попередньою змовою або організованою групою;
д) з хуліганських мотивів;
е) з мотивів національної, расової, релігійної ненависті чи ворожнечі;
ж) неодноразово або особою, яка раніше вчинила умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю або вбивство, передбачене ст. 105УК.
Характеристика зазначених ознак дана вище.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною (умисел може бути як прямим, так і непрямим).
Суб'єкт злочину - особа, яка досягла чотирнадцяти років.
Об'єктивна сторона цього злочину характеризується діянням, що заподіяла тяжкий або середньої тяжкості шкоди потерпілому за пом'якшуючих обставин, яким є афект, викликаний зазначеними вище причинами. Його характеристика дана при аналізі вбивства в стані афекту. Вище дана і характеристика тяжкого і середньої тяжкості шкоди, завданої здоров'ю потерпілого.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною (прямий або непрямий умисел).
Суб'єкт злочину - особа, яка досягла шістнадцяти років.
Об'єктивна сторона злочину виражається в діянні, заподіяна тяжка шкода здоров'ю при перевищенні меж необхідної оборони. Поняття заподіяння шкоди при перевищенні меж необхідної оборони розглядалося при аналізі вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони.
Суб'єктивна сторона злочину виражена навмисною виною (умисел може бути як прямим, так і непрямим).
Суб'єкт злочину - особа, яка досягла шістнадцяти років.
Об'єктивна сторона другий злочин виражається в діянні, заподіяли тяжких або середньої тяжкості шкоди здоров'ю, скоєному у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин. Характеристика поняття перевищення меж дана при аналізі складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 107 КК.
Суб'єктивна сторона злочину - умисна вина (прямий або непрямий умисел).
Суб'єкт злочину - особа, яка досягла шістнадцяти років.
Ознаками легкої шкоди здоров'ю є:
Злочини проти здоров'я .. 4
1.1. Загальна характеристика злочинів проти здоров'я. 4
1.2. Умисне заподіяння середньої тяжкості шкоди здоров'ю (ст.112УК) 9
1.3. Заподіяння тяжкого або середньої тяжкості шкоди здоров'ю в стані афекту (ст. 113 КК) 11
1.4. Спричинення тяжкої шкоди здоров'ю при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин (ст. 114 КК) 11
1.5. Умисне заподіяння легкої шкоди здоров'ю (ст. 115 КК) 12
1.6. Побої (ст. 116 КК) 13
1.7. Катування (ст. 117 КК) 14
1.8. Заподіяння тяжкого або середньої тяжкості шкоди здоров'ю через необережність (ст. 118 КК) 15
1.9. Погроза вбивством або заподіянням тяжкої шкоди здоров'ю (ст.119УК) 16
1.10. Примушування до вилучення органів або тканин людини для трансплантації (ст. 120 КК) 17
1.11. Зараження венеричною хворобою (ст. 121 КК) 18
1.12. Зараження ВІЛ-інфекцією (ст. 122УК) 19
1.13. Незаконне проведення аборту (ст. 123 КК) 20
1.14. Ненадання допомоги хворому (ст. 124 КК) 23
1.15. Залишення в небезпеці (ст. 125 КК) 25
Література .. 27
Злочини проти здоров'я
1.1. Загальна характеристика злочинів проти здоров'я
У КК 1996 р, передбачено низку злочинів проти здоров'я (ст. 111-125}. Особливе місце серед них займають злочину, які полягають у заподіянні шкоди здоров'ю (ст. 111-115, 118). У КК 1960 р. подібні злочини іменувалися інакше. Були склади тяжких, менш тяжких і легких тілесних ушкоджень. Але, вони також передбачали відповідальність за наступив від їх заподіяння шкоди. Тепер же законодавець прямо вказує на відповідальність за заподіяну шкоду. Склади злочинів конструюються залежно від тяжкості завданої шкоди.Визначення виду шкоди проводиться відповідно до Правил судово-медичної експертизи тяжкості шкоди здоров'ю, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я Російської Федерації № 407 від 10 грудня 1996
Під шкодою здоров'ю розуміють або тілесні ушкодження, тобто порушення анатомічної цілості органів і тканин, або їх фізіологічних функцій, або захворювання або патологічні стани, що виникли в результаті дії різних факторів зовнішнього середовища: механічних, фізичних, хімічних, біологічних, психічних.
Тривалість розладу здоров'я визначають за тривалістю тимчасової втрати працездатності (тимчасової непрацездатності). При експертизі тяжкості шкоди здоров'ю враховують як тимчасову, так і стійку втрату працездатності.
З судово-медичної точки зору стійкою слід вважати втрату загальної непрацездатності або при определившемся кінець, або при тривалості розладу здоров'я понад 120 днів.
До злочинів проти здоров'я КК також відносить: погрозу вбивством або заподіянням тяжкої шкоди здоров'ю (ст. 119), примус до вилучення органів або тканин для трансплантації (ст. 120), зараження венеричною хворобою (ст. 121), зараження ВІЛ-інфекцією (ст . 122), незаконне проведення аборту (ст. 123), ненадання допомоги хворому (ст. 124) і залишення в небезпеці (ст. 125).
Безпосереднім об'єктом цієї групи злочинів є здоров'я людини.
Умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю (ст. 111 КК)
Об'єктивна сторона цього злочину виражається в діянні, заподіяна тяжка шкода здоров'ю, небезпечний для життя людини, або що призвів за собою втрату зору, мови, слуху або будь-якого органу або втрату органом його функцій, переривання вагітності, психічний розлад, захворювання наркоманією або токсикоманією, або виразився в незабутнє спотворення особи, або викликав значну стійку втрату загальної працездатності не менш ніж на одну третину або свідомо для винного повну втрату професійної працездатності. Відповідно до Правил судово-медичної експертизи тяжкості шкоди здоров'ю небезпечним для життя шкодою здоров'ю можуть бути як тілесні ушкодження, так і захворювання та патологічні стани.
Небезпечними для життя ушкодженнями є ушкодження, які за своїм характером створюють загрозу для життя потерпілого і можуть привести його до смерті.
До небезпечних для життя ушкоджень належать, зокрема, наступні:
проникаючі поранення черепа, у тому числі і без ушкодження головного мозку;
відкриті і закриті переломи кісток склепіння та основи черепа, за винятком переломів кісток лицьового скелета та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа;
проникаючі поранення хребта, в тому числі й без ушкодження спинного мозку;
вивихи шийних хребців;
поранення, проникаючі в просвіт глотки, гортані, трахеї, стравоходу, а також пошкодження щитовидної залози і вилочкової залози;
поранення грудної клітки, що проникають в плевральну порожнину, порожнину перикарду або в клітковину середостіння, в тому числі і без ушкодження внутрішніх органів;
поранення живота, проникаюче в порожнину очеревини;
поранення, проникаючі в порожнину сечового міхура або кишечнику (за винятком нижньої третини прямої кишки);
відкриті поранення органів заочеревинного простору (нирок, наднирників, підшлункової залози);
відкриті переломи довгих трубчастих кісток - плечової, стегнової і великогомілкової, відкриті пошкодження тазостегнового і колінного суглобів;
пошкодження великої кровоносної судини;
термічні опіки третього-четвертого ступеня з площею ураження понад 15% поверхні тіла; опіки третього ступеня понад 20% поверхні тіла; опіки другого ступеня, що перевищують 30% поверхні тіла.
Не є небезпечним для життя шкодою здоров'ю, тяжким за наслідками, є:
шкоду здоров'ю, призводить до втрати зору, під якою розуміють повну стійку сліпоту на обидва ока або такий стан, коли є зниження зору до гостроти зору 0,04 і нижче (рахунок пальців на відстані 2 м і до світловідчуття). Втрата зору на одне око являє собою втрату органом його функцій і відноситься до тяжкої шкоди здоров'ю. Втрата одного очного яблука представляє собою втрату органу. Втрата сліпого ока кваліфікується за тривалості розладу здоров'я;
шкоду здоров'ю, призводить до втрати мови, під якою розуміють втрату можливості висловлювати свої думки членороздільні звуками, зрозумілими оточуючим, або в результаті втрати голосу;
шкоду здоров'ю, приводить до втрати слуху, під якою розуміють повну глухоту чи таке необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3-5 см від вушної раковини. Втрата слуху на одне вухо, як втрата органом його функцій, відноситься до тяжкої шкоди здоров'ю.
Втрата будь-якого органу або втрата органом його функцій, під якими слід розуміти:
втрату руки, ноги, тобто відокремлення їх від тулуба чи втрату ними функцій (параліч або інший стан, який виключає їх діяльність). Втрату найбільш важливою у функціональному відношенні частини кінцівки (кисті, стопи) прирівнюють до втрати руки або ноги. Крім того, втрата кисті або стопи тягне за собою стійку втрату працездатності більше однієї третини і за цією ознакою також відноситься до тяжкої шкоди здоров'ю;
ушкодження статевих органів, що супроводжуються втратою продуктивної здатності, під якою розуміють втрату здатності до злягання, зачаття, виношування і народженню дітей;
втрату одного яєчка, що є втратою органу.
Встановлення незабутнє знівечення обличчя не входить до компетенції судово-медичного експерта, так як це поняття не є медичним. Експерт дає висновок, ізгладімо або незгладимо нехірургічними методами заподіяне ушкодження. А спотворює або не спотворює це пошкодження обличчя, вирішує суд. Якщо суд прийде до висновку, що ушкодження надає особі (і тільки особі) відштовхуючий, потворний, потворний вигляд, він може зробити і відповідний висновок.
Розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою загальної працездатності не менш ніж на одну третину, має місце тоді, коли загальна працездатність втрачена постійно або на невизначений термін у розмірі 33% і більше.
Під загальною працездатністю розуміється здатність до виконання будь-некваліфікованої роботи.
Заподіянням тяжкої шкоди здоров'ю є і заподіяння ушкодження, що спричинило завідомо для винного повну втрату професійної працездатності.
Тяжка шкода здоров'ю може бути заподіяна і перериванням
вагітності, незалежно від її тривалості, якщо воно не пов'язане з індивідуальними особливостями організму, а коштує в прямому причинному зв'язку з пошкодженням.
Ознакою тяжкого шкоди здоров'ю є і психічний розлад. Його діагностика, причинний зв'язок з отриманою травмою і оцінка ступеня тяжкості виробляються експертом.
Тяжким шкодою здоров'ю визнається і захворювання наркоманією або токсикоманією. Це захворювання могло бути викликано, наприклад, застосуванням при вчиненні злочину наркотичних чи токсичних речовин або, наприклад, насильницьким введенням наркотичних речовин в організм потерпілого.
Злочин має матеріальний склад, закінчено з моменту заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу, прямого або непрямого. Винний усвідомлює, що посягає на здоров'я потерпілого, передбачає можливість чи неминучість заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю у вигляді одного з зазначених вище наслідків і бажає їх (при прямому умислі) або не бажає, але свідомо допускає ці наслідки або ставиться до них байдуже (при непрямому умислі).
Суб'єкт злочину, передбаченого ст. 111 КК, - особа, яка досягла чотирнадцяти років.
У ч. 2 ст. 111 КК передбачений кваліфікований склад злочину. Він має місце тоді, коли умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю потерпілого вчинено:
а) щодо особи або його близьких у зв'язку зі здійсненням даною особою службової діяльності або виконанням громадського обов'язку;
б) з особливою жорстокістю, знущанням або муками для потерпілого, а так само щодо особи, яка завідомо для винного перебуває в безпорадному стані;
в) загальнонебезпечним способом;
г) за наймом;
д) з хуліганських мотивів;
е) з мотивів національної, расової, релігійної ненависті чи ворожнечі;
ж) з метою використання органів або тканин потерпілого.
У ч. 3 ст. 111 КК передбачено вчинення цього злочину (викладеного в ч. 1 або у ч. 2 цієї статті), якщо воно вчинене за особливо кваліфікуючих обставин:
а) групою осіб, групою осіб за попередньою змовою або організованою групою;
б) щодо двох або більше осіб;
В) неодноразово або особою, яка раніше вчинила вбивство, передбачене ст. 105 Кримінального кодексу.
Характеристика кваліфікуючих ознак, передбачених у ч. 2 і ч. 3 ст. 111 КК, збігається з характеристикою цих же ознак, передбачених у ч. 2 ст. 105 КК, при аналізі складу якої і розкривалося їх зміст.
У ч. 4 ст. 111 КК передбачений також особливо кваліфікований вид цього злочину: умисне спричинення тяжкої шкоди потерпілому, що призвело з необережності його смерть. В якості прикладу можна навести випадок, коли винний з метою незабутнє знівечення обличчя потерпілої завдав їй бритвою кілька ножових поранень особи. Потерпіла померла від великої втрати крові. Винний тут тяжка шкода здоров'ю заподіяв навмисне, а по відношенню до факту заподіяння смерті вина була необережною, тобто він не передбачав можливості настання смерті від своїх дій, хоча повинен був і міг передбачити. Таким чином, цей вид злочину має дві форми вини.
1.2. Умисне заподіяння середньої тяжкості шкоди здоров'ю (ст.112УК)
Кримінальний кодекс передбачає заподіяння середньої тяжкості шкоди здоров'ю, що не є небезпечним для життя людини і не спричинило наслідків, зазначених у ст. Ill, але викликав тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату загальної працездатності менш як на одну третину.Ознаками шкоди здоров'ю середньої тяжкості є:
відсутність небезпеки для життя;
відсутність наслідків, зазначених у ч. 1 ст. 111 КК;
тривалий розлад здоров'я;
значна стійка втрата загальної працездатності менш як на одну третину.
Під тривалим розладом здоров'я слід розуміти тимчасову втрату працездатності тривалістю понад три тижні (більше 21 дня).
Під значною стійкою втратою працездатності менш як на одну третину слід розуміти стійку втрату загальної працездатності від 10 до 30%.
У ч. 2 ст. 112 КК передбачений кваліфікуючу вид цього злочину, то саме діяння, вчинене:
а) щодо двох або більше осіб;
б) стосовно особи або його близьких у зв'язку зі здійсненням даною особою службової діяльності або виконанням громадського обов'язку;
в) з особливою жорстокістю, знущанням, а також муками для потерпілого, а так само щодо особи, яка завідомо для винного перебуває в безпорадному стані;
г) групою осіб, групою осіб за попередньою змовою або організованою групою;
д) з хуліганських мотивів;
е) з мотивів національної, расової, релігійної ненависті чи ворожнечі;
ж) неодноразово або особою, яка раніше вчинила умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю або вбивство, передбачене ст. 105УК.
Характеристика зазначених ознак дана вище.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною (умисел може бути як прямим, так і непрямим).
Суб'єкт злочину - особа, яка досягла чотирнадцяти років.
1.3. Заподіяння тяжкого або середньої тяжкості шкоди здоров'ю в стані афекту (ст. 113 КК)
Кримінальний кодекс передбачає умисне заподіяння тяжкого або середньої тяжкості шкоди здоров'ю, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (афекту), викликаного насильством, знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого або іншими протиправними або аморальними діями (бездіяльністю) потерпілого, а так само тривалої психотравмуючої ситуацією, що виникла у зв'язку з систематичним протиправним чи аморальним поведінкою потерпілого.Об'єктивна сторона цього злочину характеризується діянням, що заподіяла тяжкий або середньої тяжкості шкоди потерпілому за пом'якшуючих обставин, яким є афект, викликаний зазначеними вище причинами. Його характеристика дана при аналізі вбивства в стані афекту. Вище дана і характеристика тяжкого і середньої тяжкості шкоди, завданої здоров'ю потерпілого.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною (прямий або непрямий умисел).
Суб'єкт злочину - особа, яка досягла шістнадцяти років.
1.4. Спричинення тяжкої шкоди здоров'ю при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин (ст. 114 КК)
Кримінальний кодекс об'єднує два різних злочину у зв'язку з їх значним схожістю. По-перше, навмисне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони (ч. 1 ст. 114) і, по-друге, вчинене у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин (ч. 2 ст. 114) .Об'єктивна сторона злочину виражається в діянні, заподіяна тяжка шкода здоров'ю при перевищенні меж необхідної оборони. Поняття заподіяння шкоди при перевищенні меж необхідної оборони розглядалося при аналізі вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони.
Суб'єктивна сторона злочину виражена навмисною виною (умисел може бути як прямим, так і непрямим).
Суб'єкт злочину - особа, яка досягла шістнадцяти років.
Об'єктивна сторона другий злочин виражається в діянні, заподіяли тяжких або середньої тяжкості шкоди здоров'ю, скоєному у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин. Характеристика поняття перевищення меж дана при аналізі складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 107 КК.
Суб'єктивна сторона злочину - умисна вина (прямий або непрямий умисел).
Суб'єкт злочину - особа, яка досягла шістнадцяти років.
1.5. Умисне заподіяння легкої шкоди здоров'ю (ст. 115 КК)
Об'єктивна сторона злочину виражена в діянні, спричинивши легкі шкоду здоров'ю.Ознаками легкої шкоди здоров'ю є:
короткочасний розлад здоров'я;
незначна стійка втрата загальної працездатності. Під короткочасними розладами здоров'я слід розуміти тимчасову втрату працездатності тривалістю не більше трьох тижнів, до 21 дня включно.
Під незначною стійкою втратою працездатності слід розуміти стійку втрату загальної працездатності від 5 до 10%.
Суб'єктивна сторона злочину виражена навмисною виною (прямий або непрямий умисел).
Суб'єкт злочину - особа, яка досягла шістнадцяти років.
Об'єктивна сторона злочину виражена не тільки в нанесенні побоїв, а й у вчиненні інших насильницьких дій, завдали фізичного болю без короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності, про які говорить ст. 115 КК.
Під побоями розуміються дії, що характеризуються багаторазовим нанесенням ударів. У результаті побоїв можуть виникати тілесні ушкодження. Однак побої можуть і не залишити після себе жодних об'єктивно виявляються ушкоджень. Якщо в результаті багаторазового нанесення ударів виникає шкоду здоров'ю (тяжкий, середньої тяжкості або легкий), то такі дії не розглядаються як побої, а оцінюються як заподіяння шкоди здоров'ю відповідної тяжкості, відповідальність настає за відповідними статтями КК за заподіяну шкоду.
Суб'єктивна сторона злочину - вина у формі умислу (прямого чи непрямого). Досконале з необережності подібне діяння кримінальної відповідальності не тягне.
Суб'єкт злочину - особа, яка досягла шістнадцяти років.
Об'єктивна сторона злочину виражена в катуванні, під яким відповідно до Правил судово-медичної експертизи 1996 розуміють заподіяння фізичних чи психічних страждань шляхом систематичного нанесення побоїв чи іншими насильницькими діями (тривале заподіяння болю щипання, перетином, заподіянням множинних, у тому числі невеликих ушкоджень тупими або гострими предметами, впливом термічних факторів та інші аналогічні дії).
Під муками розуміють дії, які заподіюють страждання (захворювання) шляхом тривалого позбавлення їжі, пиття чи тепла; або приміщення (або залишення) потерпілого на шкідливі для здоров'я умови, або інші вхідні дії.
В якості прикладу можна навести випадок, коли винний розділ потерпілу, посадив її у ванну і протягом двох годин поливав холодною водою.
Якщо в результаті катування будуть заподіяні ушкодження, шкоду здоров'ю, відповідальність настає за відповідними статтями КК.
Суб'єктивна сторона виражена навмисною виною. Суб'єкт злочину - особа, яка досягла шістнадцяти років. У ч. 2 ст. 117 КК передбачені кваліфікуючі ознаки, якщо катування скоєно:
а) щодо двох або більше осіб;
б) стосовно особи або його близьких у зв'язку зі здійсненням даною особою службової діяльності або виконанням громадського обов'язку;
в) щодо жінки, яка завідомо для винного перебуває у стані вагітності;
г) у відношенні свідомо неповнолітнього або особи, яка завідомо для винного перебуває в безпорадному стані або в матеріальній чи іншій залежності від винного, а також особи, викраденого або захопленого в якості заручника;
д) із застосуванням тортур;
е) групою осіб, групою осіб за попередньою змовою або організованою групою;
ж) за наймом;
з) з мотивів національної, расової, релігійної ненависті чи ворожнечі.
Характеристика названих ознак дана при аналізі складу вбивства при обтяжуючих обставинах.
У ч. 2 ст. 118 КК передбачено те саме діяння, вчинене внаслідок неналежного виконання особою своїх професійних обов'язків.
У ч. 3 ст .. 118 КК передбачено заподіяння середньої тяжкості шкоди через необережність.
У ч. 4 ст. 118 КК передбачено заподіяння середньої тяжкості шкоди потерпілому, скоєне внаслідок неналежного виконання особою своїх професійних обов'язків. Критерієм включення зазначених злочинів в одну статтю КК є необережна форма вини. Ознаки тяжкого і середньої тяжкості шкоди здоров'ю розглянуті вище.
Об'єктивна сторона цього злочину виражена у погрозі вбивством або заподіянням тяжкої шкоди здоров'ю. Під загрозою розуміється психічне насильство над потерпілим з метою зміни її поведінки в інтересах загрозливого особи чи з мотивів помсти. При загрозі мова йде не про первісному етапі будь-якого подальшого розвитку злочину (наприклад, про загрозу вбивством як першому етапі подальшого заподіяння смерті), а про самостійне складі, що має специфічну конструкцію. При цьому його об'єктивна сторона у своєму повному і закінченому розвитку полягає саме в загрозі, тобто в особливій формі психічного впливу на потерпілого. Загроза може мати різні форми: усну, письмову, в засобах масової інформації, жестами. Для посилення психічного впливу винний може вдатися до демонстрації зброї. Для відмежування загрози від інших злочинів важливо встановити, чи було у нього намір реалізувати висловлену ним погрозу вбивством або заподіянням тяжкої шкоди здоров'ю. При загрозі відсутній умисел на спричинення смерті або тяжкої шкоди здоров'ю, проте є підстави побоюватися реалізації цієї загрози.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що він загрожує потерпілому вбивством або заподіянням тяжкої шкоди, що у потерпілого є підстави побоюватися здійснення цієї погрози, і бажає подібного психічного впливу на потерпілого.
Суб'єкт злочину - особа, яка досягла шістнадцяти років.
Об'єктивна сторона злочину виражена в примусі до вилучення органів або тканин людини для трансплантації. Під трансплантацією розуміється пересадка органів або тканин іншій людині. Вилучення органів і тканин людини з метою трансплантації регулюється Законом України «Про трансплантацію органів і (або) тканин людини» від 22 грудня 1992 р., Законом РФ «Про донорство крові та її компонентів».
Особа, що віддає свої органи або тканини, вважається донором. Трансплантація можлива тільки за згодою донора. Якщо має місце примус до трансплантації і при цьому застосовується насильство або загроза застосування насильства, то в наявності злочин, передбачений ст. 120 КК. Під примусом розуміється психічний вплив на можливого донора з метою домогтися його згоди на трансплантацію органів або тканин. Одне лише пропозиція подібної трансплантації злочину не утворює. Не є злочином і психічний вплив на особу, якщо при цьому не застосовувалося насильство чи загроза його застосування. Під насильством розуміється фізичний вплив на потерпілого, нанесення йому ударів, заподіяння шкоди здоров'ю, катування, тортури, зв'язування, насильницьке обмеження свободи. Під загрозою розуміється виявлене намір завдати подібне насильство.
Злочин вважається закінченим з моменту зазначеного примусу, незалежно від того, чи домігся винний бажаного згоди на трансплантацію органів або тканин.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом і метою домогтися згоди на трансплантацію органів або тканин.
Суб'єкт злочину - особа, яка досягла шістнадцяти років.
Об'єктивна сторона цього злочину виражена в діянні (дії або бездіяльності), яке заражає іншу особу венеричною хворобою. Це діяння може мати форму статевих зносин, недотримання хворим гігієнічних правил поведінки в сім'ї, побуті, на роботі. За конструкцією об'єктивної сторони даний склад є матеріальним. Кримінальна відповідальність настає лише за наявності наслідки - зараження іншої особи венеричною хворобою, під якою розуміється сифіліс, гонорея, м'який шанкр, паховий лімфогранулематоз та ін Тим наслідком у вигляді венеричної хвороби і діянням повинна бути встановлено причинний зв'язок.
Суб'єктивна сторона злочину може бути виражена виною, як навмисною, так і необережною. Винний усвідомлює, що своєю дією або бездіяльністю він створює небезпеку заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого, передбачає, що від його діяння може настати зараження іншої особи венеричною хворобою, якою він страждає, і свідомо допускає подібне зараження, У літературі висловлено думку, що цей злочин можливо і з прямим умислом. В якості аргументу на захист цієї позиції вказується, що ця норма є спеціальною по відношенню до норм про тілесні ушкодження і виділена, виходячи із специфіки заподіяння шкоди здоров'ю і характеру наслідків. З цією позицією не можна погодитися. Досить порівняти санкції ст. 121 і 111 і навіть ст. 112 КК. Виходить, що за тяжкий або середньої тяжкості шкоди, якщо він з прямим умислом заподіяно шляхом зараження іншої особи венеричним захворюванням, негативні наслідки якого у ряді випадків набагато ширше, покарання значно м'якше, ніж за інші форми заподіяння цієї шкоди. Де логіка? При наявності прямого умислу на зараження іншої особи венеричною хворобою треба притягати до кримінальної відповідальності за заподіяння шкоди здоров'ю відповідної тяжкості.
Злочин, передбачений ст. 121 КК, може бути скоєно і з легковажності, коли винний передбачав можливість зараження в результаті його діяння іншої особи венеричною хворобою, але без достатніх до того підстав розраховував на запобігання цих наслідків. Що стосується недбалості, то, на думку більшості авторів, подібний вид необережної вини в цьому злочині не може мати місця.
Суб'єкт злочину - особа, яка досягла шістнадцяти років, яка страждає венеричною хворобою і знає про наявність у нього цієї хвороби.
У ч. 2 ст. 121 передбачено те саме діяння, вчинене щодо двох або більше осіб або щодо неповнолітнього.
Об'єктивна сторона злочину виражена в діянні (дії або бездіяльності), яким створюється для інших осіб небезпека зараження захворюванням ВІЛ-інфекцією. Як відбувається зараження цією хворобою, достовірно і остаточно науці невідомо. Вважається, що є два способи передачі СНІДу - статевим шляхом і через кров (при переливанні крові, при контактах пошкоджених поверхонь тіла). Може своєї дитини при пологах заразити і мати-вірусоносій. Небезпека зараження цим захворюванням можуть створити і медичні працівники, не обробивши відповідним чином шприци, медичні інструменти, якими користувалися при проведенні маніпуляцій з вірусоносієм.
Склад злочину - формальний. Для закінчення злочину не потрібно настання наслідку-зараження ВІЛ-інфекцією.
Суб'єктивна сторона злочину - вина у формі прямого умислу. Про це свідчать слова норми «явне поставлення». Винний усвідомлює, що своїм діянням він ставить іншу особу в небезпеку зараження ВІЛ-інфекцією, і бажає вчинити ці дії.
Суб'єкт злочину - особа, яка досягла шістнадцяти років.
У ч. 2 ст. 122 КК передбачено зараження іншої особи ВІЛ-інфекцією особою, яка знала про наявність у нього цієї хвороби.
Об'єктивна сторона характеризується діянням, створив небезпеку зараження іншої особи ВІЛ-інфекціейг.последствіем - зараженням іншої особи цією інфекцією і причинним зв'язком між ними.
Суб'єктивна сторона - умисна вина (прямий і непрямий умисел) і необережна вина (по легковажності).
Суб'єкт злочину - особа, яка досягла шістнадцяти років, що є носієм вірусу ВІЛ-інфекції.
У ч. 3 ст. 122УК встановлено: «Діяння, передбачене частиною другою цієї статті, вчинене щодо двох або більше осіб або у відношенні свідомо неповнолітнього».
У ч. 4 ст. 122 передбачено зараження іншої особи ВІЛ-інфекцією внаслідок неналежного виконання особою своїх професійних обов'язків. Особливістю цього складу злочину є та обставина, що зазначений спеціальний суб'єкт - особа, яка виконує свої професійні обов'язки, яким, зокрема, є медичний працівник.
Штучне переривання вагітності може бути зроблено тільки в лікарняних умовах. Аборт, вироблений поза лікувальним закладом, визнається незаконним. Аборт повинен здійснюватися особою, яка має вищу медичну освіту відповідного профілю, протягом перших 12 тижнів вагітності. Виробництво аборту в більш пізні терміни можливо тільки в тих випадках, коли подальше збереження вагітності або пологи загрожують здоров'ю або життю жінки.
Об'єктивна сторона злочину виражена у протиправному перериванні вагітності особою, не мають вищої медичної освіти відповідного профілю. Лише наявність крайньої необхідності, коли переривання вагітності було необхідно для порятунку життя жінки, виключає кримінальну відповідальність, якщо аборт проводився такою особою.
Склад злочину, передбачений ст. 123 КК, є формальним. Як відомо, такими визнаються склади, об'єктивна сторона яких не включає в число своїх ознак суспільно небезпечний наслідок. Виробництво аборту, передбачений ч. 1 ст. 123 КК, становить небезпеку для здоров'я жінки, а в ряді випадків і для її життя. Однак законодавець вважає злочин закінченим з моменту проведення абортів, незалежно від того, чи був заподіяний при цьому їй певної шкоди.
Тому твердження про те, що цей склад є матеріальним, так як злочин є закінченим після переривання вагітності, є помилковими. Їх автори помилково вважають, що переривання вагітності є тут наслідком, в той час як воно вважається діянням, а не наслідком. Так як це злочин своїм безпосереднім об'єктом має здоров'я, то наслідком може бути визнано лише заподіяння шкоди здоров'ю жінки.
Не можна погодитися і з твердженням про те, що, якщо визнати аборт формальним складом, то злочин буде визнаватися закінченим після початку вчинення дій по перериванню вагітності. Ми вважаємо, що як і зривання одягу, насильство, що є початком посягання при згвалтуванні, не утворюють закінченого злочину, так і початкові дії по перериванню вагітності, наприклад, введення катетера в піхву, не є завершеним абортом, а являють собою замах на злочин і кваліфікуються за ч. 3 ст. 30 і ч. 1 ст.123УК.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 123 КК, характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що у нього немає вищої медичної освіти відповідного профілю і він не має права робити аборт, і бажає його зробити.
Суб'єкт злочину - особа, що не має вищої медичної освіти відповідного профілю, яка досягла шістнадцяти років. Отже, відповідно до ч. 1 ст. 123 КК лікарі, які мають вищу медичну освіту відповідного профілю, за незаконне переривання вагітності за цією статтею залучені бути не можуть. За наявності необхідних ознак складу їх дії можуть бути кваліфіковані за іншими статтями. Зокрема, вони можуть бути залучені за заподіяння відповідних наслідків по необережності.
Однак незрозуміло, чому ці особи тепер не несуть відповідальність за цією статтею. Чому законодавець звільнив їх від кримінальної відповідальності за виробництво незаконного аборту і взагалі від кримінальної відповідальності, якщо в результаті виробництва цього аборту не було завдано шкоди середньої тяжкості або тяжкий? Навряд чи можна погодитися з цією прогалиною в кримінальному законі.
У ч. 2 ст. 123 передбачено те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за незаконне проведення аборту. Зрозуміло, якщо судимість не знята і не погашена у встановленому законом порядку.
У ч. 3 ст. 123 встановлено: «Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили з необережності смерть потерпілої або заподіяння тяжкої шкоди її здоров'ю». У цій частині складу злочину - матеріальний.
Суб'єктивна сторона тут характеризується двома формами провини. Аборт проводиться з прямим умислом, а по відношенню до настали наслідків вина виражається в необережності.
Об'єктивна сторона злочину виражена в бездіяльності - ненаданні допомоги хворому без поважних причин.
Відповідно до ст. 41 (ч. 1) Конституції Російської Федерації кожен має право на охорону здоров'я та медичну допомогу. Медична допомога, в державних і муніципальних установах охорони здоров'я надається громадянам безкоштовно за рахунок коштів відповідного бюджету, страхових внесків, інших надходжень.
Основним актом, що регулює відносини у сфері охорони здоров'я, є Основи законодавства України про охорону здоров'я громадян, прийнятий 22 липня 1993 р., тобто до прийняття Конституції Російської Федерації, яка вступила в силу 25 грудня 1993 р. У ст. 20 цих Основ встановлено, що гарантований обсяг безоплатної медичної допомоги громадянам забезпечується відповідно до програм обов'язкового медичного страхування. На підставі ст. 38 цього закону первинна медична допомога є основним, доступним і безкоштовним для кожного громадянина виглядом медичного обслуговування і включає лікування найбільш поширених хвороб, а також травм, отруєнь та інших невідкладних станів. Швидка медична допомога надається громадянам при станах, що вимагають термінового медичного втручання, здійснюється невідкладно лікувально-профілактичними установами незалежно від територіальної, відомчої підпорядкованості та форми власності і надається безкоштовно за рахунок коштів бюджету (ст. 39 Основ). Безкоштовно медико-соціальна допомога надається і громадянам, які страждають на захворювання, що представляють небезпеку для оточуючих (ст. 42 Основ). У наданні зазначеної вище медичної допомоги не можуть відмовити під загрозою встановленої законом відповідальності (ст. 67 Основ). Під поважними причинами, за якими ця допомога не була надана, можна, зокрема, розуміти непереборну силу, крайню необхідність, фізичний або психічний примусу, виконання наказу чи розпорядження.
На відміну від раніше діючого законодавства кримінальна відповідальність за ненадання допомоги хворому за ст. 124 КК настає лише у випадках настання наслідок шкоди здоров'ю або смерті. За ч. 1 ст. 124 КК як суспільно небезпечного наслідки передбачено заподіяння середньої тяжкості шкоди здоров'ю хворого. При цьому повинна бути встановлено причинний зв'язок між бездіяльністю суб'єкта і наступившим злочинним результатом.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується тільки необережною виною. Обличчя передбачає, що наслідком того, що він не надав допомогу хворому, може бути заподіяння шкоди здоров'ю хворого, але без достатніх до того підстав самовпевнено розраховує на запобігання цих наслідків. Що стосується наявності тут необережної вини у вигляді недбалості, більшість авторів вважають, вона тут бути не може, так як медичний працівник, як правило, передбачає, до яких наслідків може призвести ненадання в необхідних випадках медичної допомоги. З подібною позицією можна погодитися. Відповідно до КК умисне ставлення винного до наслідків своєї бездіяльності не може бути кваліфіковано за даною статтею. І якщо за наявності прямого умислу цю позицію законодавця можна зрозуміти, то відсутність можливості непрямого умислу в суб'єктивній стороні цього злочину викликає сумнів. Адже саме байдуже ставлення медичного працівника до можливості заподіяння шкоди здоров'ю хворого найчастіше має місце при ненаданні допомоги хворому.
Суб'єкт злочину спеціальний - зокрема, медичний працівник, який досяг шістнадцяти років.
У ч. 2 ст. 124 КК передбачено більш небезпечний вид цього злочину: Те саме діяння, якщо воно з необережності спричинило смерть хворого або заподіяння тяжкої шкоди його здоров'ю.
Даний злочин скоєно шляхом бездіяльності - винний не надає допомоги людині, яка перебуває в небезпечному для життя чи здоров'я стані. Такий стан потерпілого, як випливає з закону, викликане його малоліттям, старістю, хворобою чи іншій безпорадністю (наприклад, сп'янінням, коли особа не може вжити заходів до самозбереження).
Для відповідальності необхідні зазначені в законі умови:
а) особа перебуває в безпорадному стані, що загрожує його життю або здоров'ю;
б) саме та людина з малолітства, хвороби, старості, іншого стану не може надати собі допомогу або звернутися за допомогою до інших осіб;
в) винний мав реальну можливість надати допомогу опинився в такому стані і повинен був її надати.
Склад злочину - формальний. Злочин закінчено з моменту залишення без допомоги особи в небезпечному для життя чи здоров'я стані.
Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що він може і повинен надати допомогу особі, в силу зазначених у законі обставин не здатна вжити заходів до самозбереження, і бажає залишити потерпілого в цьому стані.
Суб'єкт злочину - спеціальний. Їм можуть бути досягли 16 років особи, на яких лежить правова обов'язок надати допомогу (в силу професійного обов'язку або договору, батьки щодо малолітніх дітей, діти щодо старих батьків і т.п.), а також особи, самі поставили потерпілого в безпорадне стан.
2. Кримінальне право Російської Федерації. Особлива частина. Підручник / За ред. Б. В. Здравомислова. - М.: МАУП, 2000. - 552с.
незначна стійка втрата загальної працездатності. Під короткочасними розладами здоров'я слід розуміти тимчасову втрату працездатності тривалістю не більше трьох тижнів, до 21 дня включно.
Під незначною стійкою втратою працездатності слід розуміти стійку втрату загальної працездатності від 5 до 10%.
Суб'єктивна сторона злочину виражена навмисною виною (прямий або непрямий умисел).
Суб'єкт злочину - особа, яка досягла шістнадцяти років.
1.6. Побої (ст. 116 КК)
У ст. 116 передбачено нанесення побоїв чи вчинення інших насильницьких дій, завдали фізичного болю, але не втягли наслідків, зазначених у ст. 115 КК. Побої не становлять особливого виду тілесних ушкоджень і не пов'язані з заподіянням шкоди здоров'ю.Об'єктивна сторона злочину виражена не тільки в нанесенні побоїв, а й у вчиненні інших насильницьких дій, завдали фізичного болю без короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності, про які говорить ст. 115 КК.
Під побоями розуміються дії, що характеризуються багаторазовим нанесенням ударів. У результаті побоїв можуть виникати тілесні ушкодження. Однак побої можуть і не залишити після себе жодних об'єктивно виявляються ушкоджень. Якщо в результаті багаторазового нанесення ударів виникає шкоду здоров'ю (тяжкий, середньої тяжкості або легкий), то такі дії не розглядаються як побої, а оцінюються як заподіяння шкоди здоров'ю відповідної тяжкості, відповідальність настає за відповідними статтями КК за заподіяну шкоду.
Суб'єктивна сторона злочину - вина у формі умислу (прямого чи непрямого). Досконале з необережності подібне діяння кримінальної відповідальності не тягне.
Суб'єкт злочину - особа, яка досягла шістнадцяти років.
1.7. Катування (ст. 117 КК)
Кримінальний кодекс передбачає відповідальність за заподіяння фізичних чи психічних страждань шляхом систематичного нанесення побоїв чи іншими насильницькими діями, якщо це не спричинило наслідків, зазначених у ст. 111 і 112 КК.Об'єктивна сторона злочину виражена в катуванні, під яким відповідно до Правил судово-медичної експертизи 1996 розуміють заподіяння фізичних чи психічних страждань шляхом систематичного нанесення побоїв чи іншими насильницькими діями (тривале заподіяння болю щипання, перетином, заподіянням множинних, у тому числі невеликих ушкоджень тупими або гострими предметами, впливом термічних факторів та інші аналогічні дії).
Під муками розуміють дії, які заподіюють страждання (захворювання) шляхом тривалого позбавлення їжі, пиття чи тепла; або приміщення (або залишення) потерпілого на шкідливі для здоров'я умови, або інші вхідні дії.
В якості прикладу можна навести випадок, коли винний розділ потерпілу, посадив її у ванну і протягом двох годин поливав холодною водою.
Якщо в результаті катування будуть заподіяні ушкодження, шкоду здоров'ю, відповідальність настає за відповідними статтями КК.
Суб'єктивна сторона виражена навмисною виною. Суб'єкт злочину - особа, яка досягла шістнадцяти років. У ч. 2 ст. 117 КК передбачені кваліфікуючі ознаки, якщо катування скоєно:
а) щодо двох або більше осіб;
б) стосовно особи або його близьких у зв'язку зі здійсненням даною особою службової діяльності або виконанням громадського обов'язку;
в) щодо жінки, яка завідомо для винного перебуває у стані вагітності;
г) у відношенні свідомо неповнолітнього або особи, яка завідомо для винного перебуває в безпорадному стані або в матеріальній чи іншій залежності від винного, а також особи, викраденого або захопленого в якості заручника;
д) із застосуванням тортур;
е) групою осіб, групою осіб за попередньою змовою або організованою групою;
ж) за наймом;
з) з мотивів національної, расової, релігійної ненависті чи ворожнечі.
Характеристика названих ознак дана при аналізі складу вбивства при обтяжуючих обставинах.
1.8. Заподіяння тяжкого або середньої тяжкості шкоди здоров'ю через необережність (ст. 118 КК)
У ч. 1 ст. 118 КК передбачено заподіяння тяжкої шкоди з необережності.У ч. 2 ст. 118 КК передбачено те саме діяння, вчинене внаслідок неналежного виконання особою своїх професійних обов'язків.
У ч. 3 ст .. 118 КК передбачено заподіяння середньої тяжкості шкоди через необережність.
У ч. 4 ст. 118 КК передбачено заподіяння середньої тяжкості шкоди потерпілому, скоєне внаслідок неналежного виконання особою своїх професійних обов'язків. Критерієм включення зазначених злочинів в одну статтю КК є необережна форма вини. Ознаки тяжкого і середньої тяжкості шкоди здоров'ю розглянуті вище.
1.9. Погроза вбивством або заподіянням тяжкої шкоди здоров'ю (ст.119УК)
У КК передбачена погроза вбивством або заподіянням тяжкої шкоди здоров'ю, якщо були підстави побоюватися здійснення цієї погрози.Об'єктивна сторона цього злочину виражена у погрозі вбивством або заподіянням тяжкої шкоди здоров'ю. Під загрозою розуміється психічне насильство над потерпілим з метою зміни її поведінки в інтересах загрозливого особи чи з мотивів помсти. При загрозі мова йде не про первісному етапі будь-якого подальшого розвитку злочину (наприклад, про загрозу вбивством як першому етапі подальшого заподіяння смерті), а про самостійне складі, що має специфічну конструкцію. При цьому його об'єктивна сторона у своєму повному і закінченому розвитку полягає саме в загрозі, тобто в особливій формі психічного впливу на потерпілого. Загроза може мати різні форми: усну, письмову, в засобах масової інформації, жестами. Для посилення психічного впливу винний може вдатися до демонстрації зброї. Для відмежування загрози від інших злочинів важливо встановити, чи було у нього намір реалізувати висловлену ним погрозу вбивством або заподіянням тяжкої шкоди здоров'ю. При загрозі відсутній умисел на спричинення смерті або тяжкої шкоди здоров'ю, проте є підстави побоюватися реалізації цієї загрози.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що він загрожує потерпілому вбивством або заподіянням тяжкої шкоди, що у потерпілого є підстави побоюватися здійснення цієї погрози, і бажає подібного психічного впливу на потерпілого.
Суб'єкт злочину - особа, яка досягла шістнадцяти років.
1.10. Примушування до вилучення органів або тканин людини для трансплантації (ст. 120 КК)
У КК передбачена відповідальність за примус до вилучення органів або тканин людини для трансплантації, вчинене із застосуванням насильства або загрози його застосування,Об'єктивна сторона злочину виражена в примусі до вилучення органів або тканин людини для трансплантації. Під трансплантацією розуміється пересадка органів або тканин іншій людині. Вилучення органів і тканин людини з метою трансплантації регулюється Законом України «Про трансплантацію органів і (або) тканин людини» від 22 грудня 1992 р., Законом РФ «Про донорство крові та її компонентів».
Особа, що віддає свої органи або тканини, вважається донором. Трансплантація можлива тільки за згодою донора. Якщо має місце примус до трансплантації і при цьому застосовується насильство або загроза застосування насильства, то в наявності злочин, передбачений ст. 120 КК. Під примусом розуміється психічний вплив на можливого донора з метою домогтися його згоди на трансплантацію органів або тканин. Одне лише пропозиція подібної трансплантації злочину не утворює. Не є злочином і психічний вплив на особу, якщо при цьому не застосовувалося насильство чи загроза його застосування. Під насильством розуміється фізичний вплив на потерпілого, нанесення йому ударів, заподіяння шкоди здоров'ю, катування, тортури, зв'язування, насильницьке обмеження свободи. Під загрозою розуміється виявлене намір завдати подібне насильство.
Злочин вважається закінченим з моменту зазначеного примусу, незалежно від того, чи домігся винний бажаного згоди на трансплантацію органів або тканин.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом і метою домогтися згоди на трансплантацію органів або тканин.
Суб'єкт злочину - особа, яка досягла шістнадцяти років.
1.11. Зараження венеричною хворобою (ст. 121 КК)
У КК передбачена відповідальність за зараження іншої особи венеричною хворобою особою, яка знала про наявність у нього цієї хвороби.Об'єктивна сторона цього злочину виражена в діянні (дії або бездіяльності), яке заражає іншу особу венеричною хворобою. Це діяння може мати форму статевих зносин, недотримання хворим гігієнічних правил поведінки в сім'ї, побуті, на роботі. За конструкцією об'єктивної сторони даний склад є матеріальним. Кримінальна відповідальність настає лише за наявності наслідки - зараження іншої особи венеричною хворобою, під якою розуміється сифіліс, гонорея, м'який шанкр, паховий лімфогранулематоз та ін Тим наслідком у вигляді венеричної хвороби і діянням повинна бути встановлено причинний зв'язок.
Суб'єктивна сторона злочину може бути виражена виною, як навмисною, так і необережною. Винний усвідомлює, що своєю дією або бездіяльністю він створює небезпеку заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого, передбачає, що від його діяння може настати зараження іншої особи венеричною хворобою, якою він страждає, і свідомо допускає подібне зараження, У літературі висловлено думку, що цей злочин можливо і з прямим умислом. В якості аргументу на захист цієї позиції вказується, що ця норма є спеціальною по відношенню до норм про тілесні ушкодження і виділена, виходячи із специфіки заподіяння шкоди здоров'ю і характеру наслідків. З цією позицією не можна погодитися. Досить порівняти санкції ст. 121 і 111 і навіть ст. 112 КК. Виходить, що за тяжкий або середньої тяжкості шкоди, якщо він з прямим умислом заподіяно шляхом зараження іншої особи венеричним захворюванням, негативні наслідки якого у ряді випадків набагато ширше, покарання значно м'якше, ніж за інші форми заподіяння цієї шкоди. Де логіка? При наявності прямого умислу на зараження іншої особи венеричною хворобою треба притягати до кримінальної відповідальності за заподіяння шкоди здоров'ю відповідної тяжкості.
Злочин, передбачений ст. 121 КК, може бути скоєно і з легковажності, коли винний передбачав можливість зараження в результаті його діяння іншої особи венеричною хворобою, але без достатніх до того підстав розраховував на запобігання цих наслідків. Що стосується недбалості, то, на думку більшості авторів, подібний вид необережної вини в цьому злочині не може мати місця.
Суб'єкт злочину - особа, яка досягла шістнадцяти років, яка страждає венеричною хворобою і знає про наявність у нього цієї хвороби.
У ч. 2 ст. 121 передбачено те саме діяння, вчинене щодо двох або більше осіб або щодо неповнолітнього.
1.12. Зараження ВІЛ-інфекцією (ст. 122УК)
У ч. 1 ст. 122 КК передбачена відповідальність за завідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження ВІЛ-інфекцією.Об'єктивна сторона злочину виражена в діянні (дії або бездіяльності), яким створюється для інших осіб небезпека зараження захворюванням ВІЛ-інфекцією. Як відбувається зараження цією хворобою, достовірно і остаточно науці невідомо. Вважається, що є два способи передачі СНІДу - статевим шляхом і через кров (при переливанні крові, при контактах пошкоджених поверхонь тіла). Може своєї дитини при пологах заразити і мати-вірусоносій. Небезпека зараження цим захворюванням можуть створити і медичні працівники, не обробивши відповідним чином шприци, медичні інструменти, якими користувалися при проведенні маніпуляцій з вірусоносієм.
Склад злочину - формальний. Для закінчення злочину не потрібно настання наслідку-зараження ВІЛ-інфекцією.
Суб'єктивна сторона злочину - вина у формі прямого умислу. Про це свідчать слова норми «явне поставлення». Винний усвідомлює, що своїм діянням він ставить іншу особу в небезпеку зараження ВІЛ-інфекцією, і бажає вчинити ці дії.
Суб'єкт злочину - особа, яка досягла шістнадцяти років.
У ч. 2 ст. 122 КК передбачено зараження іншої особи ВІЛ-інфекцією особою, яка знала про наявність у нього цієї хвороби.
Об'єктивна сторона характеризується діянням, створив небезпеку зараження іншої особи ВІЛ-інфекціейг.последствіем - зараженням іншої особи цією інфекцією і причинним зв'язком між ними.
Суб'єктивна сторона - умисна вина (прямий і непрямий умисел) і необережна вина (по легковажності).
Суб'єкт злочину - особа, яка досягла шістнадцяти років, що є носієм вірусу ВІЛ-інфекції.
У ч. 3 ст. 122УК встановлено: «Діяння, передбачене частиною другою цієї статті, вчинене щодо двох або більше осіб або у відношенні свідомо неповнолітнього».
У ч. 4 ст. 122 передбачено зараження іншої особи ВІЛ-інфекцією внаслідок неналежного виконання особою своїх професійних обов'язків. Особливістю цього складу злочину є та обставина, що зазначений спеціальний суб'єкт - особа, яка виконує свої професійні обов'язки, яким, зокрема, є медичний працівник.
1.13. Незаконне проведення аборту (ст. 123 КК)
Аборт - штучне або мимовільне переривання вагітності або народження плоду до закінчення 28 тижнів вагітності, коли плід ще нежиттєздатний.Штучне переривання вагітності може бути зроблено тільки в лікарняних умовах. Аборт, вироблений поза лікувальним закладом, визнається незаконним. Аборт повинен здійснюватися особою, яка має вищу медичну освіту відповідного профілю, протягом перших 12 тижнів вагітності. Виробництво аборту в більш пізні терміни можливо тільки в тих випадках, коли подальше збереження вагітності або пологи загрожують здоров'ю або життю жінки.
Об'єктивна сторона злочину виражена у протиправному перериванні вагітності особою, не мають вищої медичної освіти відповідного профілю. Лише наявність крайньої необхідності, коли переривання вагітності було необхідно для порятунку життя жінки, виключає кримінальну відповідальність, якщо аборт проводився такою особою.
Склад злочину, передбачений ст. 123 КК, є формальним. Як відомо, такими визнаються склади, об'єктивна сторона яких не включає в число своїх ознак суспільно небезпечний наслідок. Виробництво аборту, передбачений ч. 1 ст. 123 КК, становить небезпеку для здоров'я жінки, а в ряді випадків і для її життя. Однак законодавець вважає злочин закінченим з моменту проведення абортів, незалежно від того, чи був заподіяний при цьому їй певної шкоди.
Тому твердження про те, що цей склад є матеріальним, так як злочин є закінченим після переривання вагітності, є помилковими. Їх автори помилково вважають, що переривання вагітності є тут наслідком, в той час як воно вважається діянням, а не наслідком. Так як це злочин своїм безпосереднім об'єктом має здоров'я, то наслідком може бути визнано лише заподіяння шкоди здоров'ю жінки.
Не можна погодитися і з твердженням про те, що, якщо визнати аборт формальним складом, то злочин буде визнаватися закінченим після початку вчинення дій по перериванню вагітності. Ми вважаємо, що як і зривання одягу, насильство, що є початком посягання при згвалтуванні, не утворюють закінченого злочину, так і початкові дії по перериванню вагітності, наприклад, введення катетера в піхву, не є завершеним абортом, а являють собою замах на злочин і кваліфікуються за ч. 3 ст. 30 і ч. 1 ст.123УК.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 123 КК, характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що у нього немає вищої медичної освіти відповідного профілю і він не має права робити аборт, і бажає його зробити.
Суб'єкт злочину - особа, що не має вищої медичної освіти відповідного профілю, яка досягла шістнадцяти років. Отже, відповідно до ч. 1 ст. 123 КК лікарі, які мають вищу медичну освіту відповідного профілю, за незаконне переривання вагітності за цією статтею залучені бути не можуть. За наявності необхідних ознак складу їх дії можуть бути кваліфіковані за іншими статтями. Зокрема, вони можуть бути залучені за заподіяння відповідних наслідків по необережності.
Однак незрозуміло, чому ці особи тепер не несуть відповідальність за цією статтею. Чому законодавець звільнив їх від кримінальної відповідальності за виробництво незаконного аборту і взагалі від кримінальної відповідальності, якщо в результаті виробництва цього аборту не було завдано шкоди середньої тяжкості або тяжкий? Навряд чи можна погодитися з цією прогалиною в кримінальному законі.
У ч. 2 ст. 123 передбачено те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за незаконне проведення аборту. Зрозуміло, якщо судимість не знята і не погашена у встановленому законом порядку.
У ч. 3 ст. 123 встановлено: «Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили з необережності смерть потерпілої або заподіяння тяжкої шкоди її здоров'ю». У цій частині складу злочину - матеріальний.
Суб'єктивна сторона тут характеризується двома формами провини. Аборт проводиться з прямим умислом, а по відношенню до настали наслідків вина виражається в необережності.
1.14. Ненадання допомоги хворому (ст. 124 КК)
У ч. 1 ст. 124 КК встановлена відповідальність за ненадання допомоги хворому без поважних причин особою, зобов'язаним її надавати відповідно до закону або зі спеціальним правилом, якщо це спричинило по необережності заподіяння середньої тяжкості шкоди здоров'ю хворого.Об'єктивна сторона злочину виражена в бездіяльності - ненаданні допомоги хворому без поважних причин.
Відповідно до ст. 41 (ч. 1) Конституції Російської Федерації кожен має право на охорону здоров'я та медичну допомогу. Медична допомога, в державних і муніципальних установах охорони здоров'я надається громадянам безкоштовно за рахунок коштів відповідного бюджету, страхових внесків, інших надходжень.
Основним актом, що регулює відносини у сфері охорони здоров'я, є Основи законодавства України про охорону здоров'я громадян, прийнятий 22 липня 1993 р., тобто до прийняття Конституції Російської Федерації, яка вступила в силу 25 грудня 1993 р. У ст. 20 цих Основ встановлено, що гарантований обсяг безоплатної медичної допомоги громадянам забезпечується відповідно до програм обов'язкового медичного страхування. На підставі ст. 38 цього закону первинна медична допомога є основним, доступним і безкоштовним для кожного громадянина виглядом медичного обслуговування і включає лікування найбільш поширених хвороб, а також травм, отруєнь та інших невідкладних станів. Швидка медична допомога надається громадянам при станах, що вимагають термінового медичного втручання, здійснюється невідкладно лікувально-профілактичними установами незалежно від територіальної, відомчої підпорядкованості та форми власності і надається безкоштовно за рахунок коштів бюджету (ст. 39 Основ). Безкоштовно медико-соціальна допомога надається і громадянам, які страждають на захворювання, що представляють небезпеку для оточуючих (ст. 42 Основ). У наданні зазначеної вище медичної допомоги не можуть відмовити під загрозою встановленої законом відповідальності (ст. 67 Основ). Під поважними причинами, за якими ця допомога не була надана, можна, зокрема, розуміти непереборну силу, крайню необхідність, фізичний або психічний примусу, виконання наказу чи розпорядження.
На відміну від раніше діючого законодавства кримінальна відповідальність за ненадання допомоги хворому за ст. 124 КК настає лише у випадках настання наслідок шкоди здоров'ю або смерті. За ч. 1 ст. 124 КК як суспільно небезпечного наслідки передбачено заподіяння середньої тяжкості шкоди здоров'ю хворого. При цьому повинна бути встановлено причинний зв'язок між бездіяльністю суб'єкта і наступившим злочинним результатом.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується тільки необережною виною. Обличчя передбачає, що наслідком того, що він не надав допомогу хворому, може бути заподіяння шкоди здоров'ю хворого, але без достатніх до того підстав самовпевнено розраховує на запобігання цих наслідків. Що стосується наявності тут необережної вини у вигляді недбалості, більшість авторів вважають, вона тут бути не може, так як медичний працівник, як правило, передбачає, до яких наслідків може призвести ненадання в необхідних випадках медичної допомоги. З подібною позицією можна погодитися. Відповідно до КК умисне ставлення винного до наслідків своєї бездіяльності не може бути кваліфіковано за даною статтею. І якщо за наявності прямого умислу цю позицію законодавця можна зрозуміти, то відсутність можливості непрямого умислу в суб'єктивній стороні цього злочину викликає сумнів. Адже саме байдуже ставлення медичного працівника до можливості заподіяння шкоди здоров'ю хворого найчастіше має місце при ненаданні допомоги хворому.
Суб'єкт злочину спеціальний - зокрема, медичний працівник, який досяг шістнадцяти років.
У ч. 2 ст. 124 КК передбачено більш небезпечний вид цього злочину: Те саме діяння, якщо воно з необережності спричинило смерть хворого або заподіяння тяжкої шкоди його здоров'ю.
1.15. Залишення в небезпеці (ст. 125 КК)
Об'єктивна сторона цього злочину полягає в явному залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя чи здоров'я стані і позбавленого можливості вжити заходів до самозбереження по малолітству, старості, хвороби або іншої безпорадності, у випадках якщо винний мав можливість надати допомогу цій особі і був зобов'язаний мати про нього турботу або сам поставив його в небезпечне для життя чи здоров'я стан.Даний злочин скоєно шляхом бездіяльності - винний не надає допомоги людині, яка перебуває в небезпечному для життя чи здоров'я стані. Такий стан потерпілого, як випливає з закону, викликане його малоліттям, старістю, хворобою чи іншій безпорадністю (наприклад, сп'янінням, коли особа не може вжити заходів до самозбереження).
Для відповідальності необхідні зазначені в законі умови:
а) особа перебуває в безпорадному стані, що загрожує його життю або здоров'ю;
б) саме та людина з малолітства, хвороби, старості, іншого стану не може надати собі допомогу або звернутися за допомогою до інших осіб;
в) винний мав реальну можливість надати допомогу опинився в такому стані і повинен був її надати.
Склад злочину - формальний. Злочин закінчено з моменту залишення без допомоги особи в небезпечному для життя чи здоров'я стані.
Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що він може і повинен надати допомогу особі, в силу зазначених у законі обставин не здатна вжити заходів до самозбереження, і бажає залишити потерпілого в цьому стані.
Суб'єкт злочину - спеціальний. Їм можуть бути досягли 16 років особи, на яких лежить правова обов'язок надати допомогу (в силу професійного обов'язку або договору, батьки щодо малолітніх дітей, діти щодо старих батьків і т.п.), а також особи, самі поставили потерпілого в безпорадне стан.
Література
1. Кримінальний кодекс Російської Федерації2. Кримінальне право Російської Федерації. Особлива частина. Підручник / За ред. Б. В. Здравомислова. - М.: МАУП, 2000. - 552с.